19.02.2022 13:03
для всіх
131
    
  1 | 1  
 © Ем Скитаній

Така рання весна...

Така рання весна...

остання крапля дощу

пронизала крони дерев,

трави шовкові, в котрі

зронені квіти

із кошика літа.

землю одвічну пралісу

прошила списом немов -

ані звір не блукав,

ані птах не ширяв над якою.

хіба що мурахи і комашня

копирсалися в ній -

бо тут їхній дім...

крапля остання дощу

землю пробила одвічну пралісу,

розбилась об камінь твердий.

пролилася

в ажурні сплетіння рослин,

які простелилися

поміж дерев килимами.

хмари розбіглись за край небокраю.

сонце всміхнулося

крізь капелюхи зелені дерев,

малює

райдужні кола у павутинні.

вітають піснями птахи

ранок цей

дивовижний

і райський,

явлений в тому

забутому

літі...

...а нині згадалось...

спираюсь оце на тростину,

іду хідником.

мружусь на сонце яскраве.

- ...це вже остаточно,

що лютий розтанув

в обіймах весни... -

прошепотів,

усміхаюся в небо.

розтанув,

як хмари у небі,

які перед тим

веселим

дзвінким дріботінням

по підвіконню,

по вікнам

і по дахам

сповістили весну...

- ...чи потрібна вона?...

до чого?!...навіщо

місту у тіні війни?... -

запитав сам себе

біля входу у дім.

присів утомний на лавці

аби запалити цигарку.

у сумнівах весь

і сумний

від того

запитання.........

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!