весні розстання...
в сліпучих блискавках,
громами
гроза у зливах і вітрах
ввірветься в спокій хвилюванням.
увагу раптом приверне,
що дощ -
вуаль у день травневий,
ховає тихий сум весни.
яка крокує крізь руїни
шизофренічної війни
від мокші дикої... -
ординна
ця мокша в пагорбах своїх
серед болот
в лайні,
у злиднях
не мислить вільної землі,
там просто простори пустельні... -
життя не бачиться там їй.
і взагалі... - недопустиме!
там люди - всі їй вороги!...
.............................................
...але чомусь нема тривоги.
душа завмерла...і мовчить.
думки як бісики на чотках
на нитці шовковій -
в хаос,
у морі безладу шмигають,
зникають,
губляться і вмить -
по нитці нові виринають
мов з пекла.
довгим язиком
верзуть дурниці,
знов пірнають
в холодний посміх темних вод.
і так безмежно,
нескінченно.
як черги смертоносних куль
вогнем випалюють,
вбивають
і вибухають в розрух злом.
...весна ж -
веселкою крокує
назустріч літу
в обрій літ.
печаль -
серпанком на обличчі
і світлі коси на плечах.
в зорю вечірню кроком тихим
ввійде...
а нашу маєту
залише нам самим.
і Богу
на Божий
Розмисел
і Суд.........