в зорю вечірню...
...той, що вогонь запросив собі в гості
той що вогонь запросив собі в гості
над морем до берегів,
до гранітної скелі -
скелі, яка з вершиною білою в небо.
там, на вершині - велике плато,
де просто неба цирк шапіто
ставить вистави за участю
еквілібристів,
жонглерів
і силачів,
і фанфаристи у масках дельфінів
грали славу,
хвалу
і пошану
дресированим коням,
жирафам,
птахам,
крокодилам,
слонам.
під славу дзвінку фанфаристів невтомних
з тиграми леви дефілювали гордо по колу,
в центрі якого мавпи вертляві
крутилися, бігали
разом із гімнастами і стрибунами.
коти і собачки петляли навколо ніг
крокуючих дресирувальниць,
струнких і високих красунь.
і клоуни дивні з хвостами драконів
смішили публіку по видноколу, яка
розмістилась на хмарах
і звідти сміялася весело,
шумно і гучно плескала в долоні,
кидала щедро монети і квіти,
здіймала плескаючи руки угору -
благала іще видовищ,
розваг,
благодаті і їжі
у того, що з посміхом дивиться з неба
і що вогонь запросив собі в гості,
браму йому відчинив необачно... -
рушив вогонь
Богом засліплюючим в колісниці,
вниз по граніту лишаючи попіл
світу і тому, хто запросив його сяяти святом.
громами,
у блискавках впав
камінням дрібним,
пісками і брилами вистелив води,
втомно зітхнув
і заснув.
сновидіннями
у відпочинку
небо півколом по небокраю,
вічним безмежжям омани туману
собою згасаючим вмить огорнув.
...весь у ілюзіях і міражах,
між небесами і вод піднебесних
вогонь охололий
темний в темноті
хазяїном спав
біля підніжжя гори,
що вершиною білою в небо -
в небо,
що сповіді ночі зіркам сповідає
відлунням пісень цвіркунів,
піснярів неутомних...