Тевтобурський ліс
Розповідь римського легіонера.
О, БогИ! Ну, що за дикий край!
Страшні, непрохідні ліси…
О, Аполлон – помилуй, не карай,
Наші життя у жертву не неси.
У жертву Марсу – богові війни,
І наші негаразди – обмини.
Жереб Фортуни випаде на нас,
Нехай нас милує її небесний дар,
Нехай Юпітер чує війська глас,
Й когорти виведе із лісу Вар.
І ми перейдем Тевтобурський ліс –
Ліс молитОв і наших сліз!
Ми продираємось крізь дикі хащі,
Обоз з жінками стримує наш хід,
Наш легіон немов у звіра в пащі
Зник в цьому лісі не лишивши слід.
Із неба дощ холодний поливає,
За нами всі сліди змиває.
Це перший мій похід в Германію.
Я записався в римський легіон
І зголосився йти у цю компанію,
Щоб і за Рейном був закон.
Закон, що Римом давно править
Херусків теж на вірний шлях направить.
Ці дикі варвари Рим не визнають,
Всі непокірні в ненависті зміїній,
Порядок і закон не признають,
А їх підбурює на це – Арміній.
Наш командир – Квінтілій Вар,
Покладе край предмету чвар.
Я наймолодший серед легіону.
Мої товариші згуртовані в боях
Мене послали до загону,
У хащах прокладати шлях.
Ми сили пробиваючись втрачаємо
І звідки ворог нападе – не знаємо.
Ось так і є! Мабуть біду наврочив!
На ар’єргард напали вороги
І авангард теж у халепу вскочив,
Куди не глянь – херуски навкруги.
Ми не збираємось вмирати
І будем бій тримати.
У хащах нам не розвернутись
І построїти фаланги стрій,
Назад не можем повернутись –
Спина до спини і до смерті стій.
Цих варварів супроти нас без ліку,
Гуде і стогне ліс від крику.
Мов дикі звірі вдягнені у шкіру,
З таких же звірів диких, як самі,
Вони принишклі чекають нас допіру,
Ховаються у лісовій пітьмі.
Із зброї – тільки палиця в руках,
Вовками виють, наганяють страх.
Я бідний Міко, шукавши свою долю,
Я син рабині з Скіфії й колона,
Пішов до війська заслужити волю
Та очі скоро виклює ворона,
І хижі звірі тіло розтерзають…
Де легіон поліг – у Римі не узнають…
Цей клятий дощ, розкисла вся дорога,
Щити намокли, важкими стали обладунки,
Лишається милитись лиш до бога,
Вже скоро будуть близькі із ним стосунки.
Якщо орел із легіону вже в полоні,
То легіон загинув – написано в законі.
Ми гинемо! Їх незліченна зграя!
Арміній об’єднав усі племЕна.
Племен цих в лісі – рать безкрая,
І римські схилилися знамЕна.
Квінтілій Вар, щоб не попасти у полон
Себе сам заколов – такий закон.
І офіцери – за прикладом його.
Самі себе убили героїчно,
Тож вороги добилися свого,
Зламався стрій – тікали всі панічно.
У варварів, мов між вовків гризня,
Уже не битва, а страшна різня.
В полон розбитий легіон не брали,
Всіх стратили забивши в лісі,
Не милували, хоч як їх не благали,
А під кінець всі піддалися втісі:
Жінок наших з обозу ґвалтували,
Центуріонів, що лишились – катували.
Я бачив все сховавшись в кроні дуба,
Кремезний, височенний дуб зберіг мене,
Я вирішив сидіти тут поки лютує згуба,
Я пережду коли кривавий пир мине,
А потім, за Рейн у Галлію подамся –
Живцем у руки варварам не здамся.
Втомившися вбивати, Арміній повелів
Залишених живими у лісі прикувати
Та скласти капище з відрізаних голів
Своїм богам і жертву і хвалу воздати.
А тих нещасних, що до дерев в’язали,
Щоб дикі звірі згодом розтерзали…
Пізно вночі спустився з свого схову
І кинувся в той бік де сонце сіло,
А дощ періщить і періщить знову…
Я прислухавсь до всього підозріло,
Лиш крики помираючих лунали
Та до дерев приковані стогнали.
У же у Галлії за Рейном я узнав,
Один легат – Нумоній Вала,
На себе командування взяв,
Із бою вирвався загін кінноти – ала.
Три легіона від германців полягли,
І вийти з лісу не змогли.
Коли до Риму ця звістка досягла
Імператор Август мов сказився,
Найкраща армія в Германії лягла!
Від люті лобом об одвірок бився…
Кричав мов навіжений, ніс прокльони –
Квентілій Вар – верни нам легіони!
А я… я і не дійшов до Галлії,
Пристав у прийми у германському селі,
Не повернувсь до рідної Італії,
Працюю хліборобом на землі.
Дітьми як патріарх обріс…
Шумить тут поряд Тевтобурський ліс.
07.09.2022 р.
Єггермюлен. Тевтобурський ліс.