Цикл "Відьма". 1_Вона

Сміялася ніч білим місяцем в небі,

А зорі так сипались, як із відра.

Дівчина плелась у хатину за греблю.

Ішла до ворожки поради питать.

На неї давно заглядаються хлопці –

Яка ж вона гарна, висока, струнка!

Та тільки ніхто не зламав її гордість,

Що ніби гадюка у серце вповзла.

Самій же так хочеться когось кохати

До щему, до схлипу, до трясці в душі.

Під вишнею з вечора ранку шукати,

А потім розгублено сльози студить.

Та ще не заніс вітер хлопця такого,

Який би зміг серце від сплячки збудить…

Тому і бреде до ворожки лихого,

А може й нечесного шляху знайти.

Краматорськ, 19-26.03.1998