Мамі приреченої дитини...
Не слухай їх.
Тобі не буде легше.
Не буде «якось» і не буде «краще».
Так хочеться чкурнути десь далеко
І залишити всіх напризволяще.
Нехай плетуть своїми язиками
(В чужих розпуках звично копирсатись.)
Ніяка чакра і ніяка карма
Не перепише те, що вже позаду.
Ти мусиш йти тунелем безнадії,
Коли завмер на вдиху весь твій кисень.
Віднявши в себе право на падіння.
Без розпачу. Без жодних компромісів.
Тунель колись мине. І буде поле.
А, може, ліс. Щоб тільки просто неба.
Ти мусиш йти вперед без меланхолій –
Дитячі очі дивляться на тебе.
Дрогобич, 21.08.2011
