Чому вона? Чому існую з нею?
Чому люблю її простори та ліси?
Чому нема від неї панацеї,
коли живуть відразою до неї всі?
Чому коли навколо все погано,
в свідомість пробивається добро,
любов твоя що тілом не пізнана,
підкидує і ставить душу на крило.
Де той закон збереження енергій?
Віддав я все, а хтось постійно забирає,
чому він в одну сторону працює?
І з голови знов риба загниває.
А 20 років відлік на курантах,
хоч інтелектом ми малі ще діти,
зависли як той міст на вантах,
і курвяність верхів нема куди подіти.
І не знайти мені вже оправдання,
ярмо тягну, на шиї мозолі,
для кого це моє чистосердечнеє зізнання,
як протокол ведуть сержанти злі.
І знову мені за тебе боляче,
і каменем ляже на серце провина,
я б залюбки сто разів здохнув за неї стоячки,
так чому ж ти змушуєш мене жить на колінах,
Україна?
