08.04.2023 15:47
для всіх
50
    
  1 | 1  
 © Алла Мейта

Перемелені гільзи скриплять у серцях

Перемелені гільзи скриплять у серцях зсиротілих батьків, 

А вони тягнуть плуга землею, що парує життям онуків. 

Вони сіють, давно сіють жито, хоч усі перейшли на сою,  

Орють глибами горе, утрамбоване принесеною війною.

Набирають у руки зерна і кладуть паростками доверху:

Небо ж колись вивільниться від ракет і розкотиться степом,  

Вони чують дихання пагонів і як вони ростуть

крізь кровоточиву грудку,  

Кожною жилою, кожним ядром атома нагинають до землі руки.

Розсівають далекий спогад про маленькі посмішки і дорослі витівки, 

Про мрії зустрічати і проводжати потягом, автобусом чи автівкою. 

Як пригощатимуть хлібом отут на лавці під грушкою, чи отам під вишнею. 

І сіють мовчки сльозами і спомином, зітханнями, і тихою тишею.

Сіється над полем найбільшою вірою пам`ять посиротілих батьків.

Їх земля вродить незворушністю бути тут і жити на межі світів, 

Бо інакше навіщо це все, цей важкий плуг борозни глибокої,  

Що вивертає скиби життя їх дітей, дітей, що належать тепер спокою. 

Сіється жагою, що хліб родитиме і смак прикладуть до серця внуки,  

Вони йтимуть полем і у скронях відбиватимуть ритми пульси розлуки. 

Поле відспіває полеглих і вродить житом вільним на усі покоління роду,  

Бо інакше навіщо це все, ми уміємо битись,  

Ми уміємо сіять. Свобода...



Софіївська Борщагівка, 30. 03.2023

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 02.09.2023 23:24  Сашко Новік => © 

++. Ми уміємо сіять. Потужний.