Алюзії сили
Віти торкаються плеса води із твоїх грудей,
Так ти виймаєш право жити моїх дітей.
Корені тягнуться вглиб до ядра землі.
Темно, як темно в очі дивитися десь на дні.
Втомою віти полощаться у вогні страхів:
Скільки тепер на щиті і усі вони без гріхів.
Ти як твердиня, як вічна весняна верба...
Я опираюсь, я вічно з тобою жива...
Віти лозовим плетивом стали стійким крилом
Духом твоїм опоєні всі, що в строю напролом
Ти вже не сива - ти випалена, аж страшна.
Знову і знову роду мого одвічна війна.
Можеш тихо плакати голосом спраглої гілки.
Можеш потім співати душею живої сопілки.
Світло, як світло. Саме на сході завджи світає.
Живімо, доки маємо в серці все те, що не умирає.
Софіївська Борщагівка, 13.03.2023