У стінах замку
Для нелякливих любителів історії і... сонця
У руці палає смолоскип,
А навколо – потемнілі стіни.
Повна тиша й дивний в стінах рип –
Страшно бути в замкових руїнах.
Написи, яким вже сотні літ,
Кіптявою вкрились, наче потом.
Павутина їм втирає піт,
Липка і тягуча, наче соти.
Книга ледь видніється в руці.
Замкова історія лякає...
Кров текла по стінах, у ріці,
Що тепер під ними протікає...
Раптом – фур-р-р!.. Неначе це душа,
Крильми щось заплуталось в волоссі...
Хоч насправді просто кажана
Від тенет звільняти довелося.
Я ж біолог - і нема страху,
Тільки серце трішки підкачало...
А кажан забився десь в даху,
Що столітня плитка ледь не впала...
О, нарешті світло струменить!
Добираюсь врешті до віконця...
Замок, що вже сотні літ стоїть,
Научив мене любити сонце.
