На двадцять років шлюбу
Кажуть – шлюб, а я кажу – кохання,
Що з роками визріє в любов.
Цементує, непоєднане єднає
І тече, як в людських жилах кров.
Білим вельоном стелиться, ніжиться
Дорога, тільки-но словом намічена,
Сонцем серпневим досхочу гріється,
Світиться правдою, вірою світиться.
І нездійсненні бажання із силою
Кличуть до обрію. Вище – до вирію.
Ти обіймай досхочу свою милую,
Ставши назавжди одною долею.
Все, що гадалося, може й не збулося,
Серце радіє, коли двоє любляться
І через десятки років не змінилися –
Очі зустрілися і засвітилися.
Кажуть шлюб – це два потоки,
Що в одну зливаються ріку.
Добре є, коли цілющі води
Та ріка несе у бистрину.
Добре є, коли її джерела
Заховалися від заздрісних очей
Десь не крутосхилах, де смерека
Воду цідить з кам’яних грудей.
Добре є, коли дощі весняні
Камінь напоїли досхочу.
Ті джерела ріками живими стали,
Світові лише добро несуть.
Я скажу, як є: відверто,
Що ви двоє – то така ріка,
Що народжує упевнено і вперто
По обидва береги життя.
Білим вельоном очі опущені.
Можна спочити кілька хвилин.
Третина дороги вже майже пройдена,
А решта сховалась в тумані густім.
Серпневі тумани – загадки долі,
Пахнуть медами нескошені трави.
Хай все в вас буде в коморі, у домі,
Живіте в любові і будьте здорові.
Дрогобич, 2010
