У черзі
Вітаю. Не змінились. Молодчина.
Як діточки? Ростуть? Летить життя.
Ваш чоловік в одному класі з сином
Моїм навчався, ще як був дитям.
Як був… Тепер далеко в закордонах.
Вже кандидат. Сім’ю туди ж забрав.
Такий… холодний. Дуже рідко дзвонить.
Я розумію: в нього купа справ.
Один він в мене, більше не родила.
Завжди чомусь був проти чоловік.
Казав, що діти надто вередливі.
Коли б тоді та й розум голові!
Шкодую. Дуже холодно ночами.
Ми двадцять років поруч не спимо.
Так можна сходить з розуму почати,
А в нас нічого – компроміс умов.
Я це «нічого» била метушнею:
Вовтузилась в будинку і в саду.
Але самотність - я зжилася з нею –
Повільний постріл долі вхолосту.
Тому-то, люба, добре, що аж троє.
Щаслива ви. Вже черга… Час іти.
На клопоти земні махніть рукою,
Бо і вони, повірте, золоті.
Розмову цю залиште поміж нами.
Пробився, бачте, смуток у гортань.
Жіноче щастя – часто чути «мамо».
Це варте геть усіх земних старань.
Дрогобич, 21.08.2011
