Філософія бентеги
Ти почуваєшся відірваним від світу, як пожовклий листок від гілля,
І, як і він ти так стрімко падаєш долу,
Але все летиш і ніяк не впадеш до кінця в глибину свого забуття,
А вітер пожене думки твої знову по колу.
Ти такий недоречний, як клоун біля смертного ложа в момент каяття,
Мов Хоакін Фенікс лице своє ти для інших фарбуєш,
А всередині укриваєшся попелом, розмовляєш сам із собою про недолугість життя,
І так, як він на вулицях Ґотема, занадто несмішно жартуєш.
Ти невчасний, як хибний рух з жінкою в ліжку під час злиття,
Всі твої намагання пронизані наскрізь перебитим оргазмом
І в своїй голові результуючи ці больові відчуття,
У твоїх наріканнях на долю стає усе більше сарказму.
Ти такий спорожнілий, як вулиці міста під холодним осіннім дощем,
І такий же самотній, хоч нагадувати про це немає потреби,
Тож давай, огорнись листопадовим небом низьким, ніби плащем,
І рефлексуй у душі філософію непозбувної бентеги.
