Смерть на полі бою
Смерть літає, незрима, над полем бою,
Де солдати гинуть в кривавому герці,
Вона їх забирає, та веде за собою
Душі, чиї тіла вже на порох стерті.
Не потрібна коса їй, щоб когось убивати,
Смерті одяг охайний - ні плямки крові,
А довкола пекло, гучно рвуться гранати,
Чутно крики солдата від рани страшної...
Тільки Смерть свого часу чекає терпляче,
Щоб забрати душі вічних героїв...
І страшна та робота у Смерті, одначе, -
Не вона їх вбила, - то ворог скоїв!