ЗАВИЛИ ШАКАЛИ…

з рубрики / циклу «ВОЄННА ЛІРИКА»

Завили шакали, відчувши поживу -

-безличні голодні ссавці.

Лежить серед поля ковтаючи зливу

З гранатою воїн в руці.

Останній свій погляд в небесні простори

З надією він утопив,

А тіло, так рясно присипане горем,

В дарунок землі залишив.

Коротшає сповнений галасом й риком

Між ним і тваринами шлях.

Та дух повертає зусиллям великим

Життя відчуття у ногах.

Зігнувши коліна, вітаючись з болем

Й надривом в затерплих руках,

Свій стан підіймає над згореним полем

З іскринкою в сірих очах.

Шакали вже поруч, смердючі пащеки,

Оголені зуби гнилі…

Та воїн не чує у цім небезпеки,

Спокійно стоїть на стерні.

Він змучився бути і вже не боїться

Зайти за незнаний поріг.

До смерті байдужий, що поряд чаїться

З метою тягти у барліг.

Вже й коло замкнулось…Його обступили...

Гранату стискала рука...

Наш воїн всміхнувся, рвонувся щосили,

В повітря злетіла чека.