Ода поету
Душа поета, наче море,
Таке глибоке і прозоре.
А серце, як роса ранкова,
Краплиною у кожне слово.
Любов і ніжність в кожнім взорі,
Чарівні, як на небі зорі.
А розум чистий, мов водиця,
Неначе перлами іскриться.
Лягають строчки на папері,
Немов магічні літні трелі.
Усе, чого митець торкає,
Від сили слова оживає.
Лиш тільки думка незбагненна,
Та неосяжна і натхненна.
Любімо ж слово, ми душою,
Таке пронизане любов’ю.
