Нескорений степ
- І -
Степ просякнутий кров`ю щовечора,
Що ллється з небес до землі,
Червоним зволожує трави напечені
На одвічно горбатій степа спині.
В цім степу твої воля, буття і пригоди,
Мир і війна, друзі і вороги,
Трьох річок старих втомлені води
Каміння різблять крізь епохи й віки.
Тут тополям розчісує сонечко коси,
А з високих могил - сходи прямо у небо,
І янголи степу, що відводять туди,
За скіфськими бабами чатують на тебе.
Серце живе ще б`ється в степу,
Обірвані долі - спочивають в могилах.
Сонце щовечора в землю
заливає руду,
Напоїти живе і омити померле минуле.
Степ ще живе. Реве, вибухає, регоче,
Вітром виє, дощем захлинається,
Лісосмугами, трасами і окопами
поторочений
Степ і досі нам опирається...
… Із останніх сил опирається.
- ІІ -
Спека спала, стихла ковила,
Пофарбувався простір в темноту,
Ніч зірки розсипала з мішка
По неоранім небесному лану.
І степ - заснув.
Полоз жовтий сон той береже,
Місяць коситься на Шлях Чумацький
Із відбитками колес Великого Воза,
Що поскрипує незмащенний
Принишклим степом.
Час тиші, спокою, спочинку,
Степ ночі віддає увібране тепло.
І над прадавніми могилами
Вібрує пристрасть,
Беззвучним ллється дзвіном
Над сонним і безкраїм полотном
Нескореного степу.
- ІІІ -
літо 2023 року
Крокую уздовж згватованих лісосмуг
Запилюженим шляхом крізь спеку,
У броніку, у просякнутій потом футболці,
Крізь смрадне амбре
Москальського падла,
Скрадаюсь нескореним степом.
Дух іржі, сморід смерті й сміття,
Згарищ плісняве дихання —
Як перегар від п`янки.
Але...
Війна не вічна — війна мине,
І похмілля криваве мине,
А степ як завжди буде пахнуть:
Свіжою зеленню чи сухостоєм,
Квітами, пилом, дощами, комахами,
Сонцем і Місяцем, зірками і хмарами,
Волею, простором, неосяжністю,
Спокоєм, величчю і нескінченністю
Нас вічний степ
Напуватиме.
