03.05.2024 00:22
для всіх
35
    
  1 | 1  
 © Роман-Мтт

Нескорений степ

- І -


Степ просякнутий кров`ю щовечора,

Що ллється з небес до землі,

Червоним зволожує трави напечені

На одвічно горбатій степа спині.


В цім степу твої воля, буття і пригоди,

Мир і війна, друзі і вороги,

Трьох річок старих втомлені води

Каміння різблять крізь епохи й віки.


Тут тополям розчісує сонечко коси,

А з високих могил - сходи прямо у небо,

І янголи степу, що відводять туди,

За скіфськими бабами чатують на тебе.


Серце живе ще б`ється в степу,

Обірвані долі - спочивають в могилах.

Сонце щовечора в землю

заливає руду,

Напоїти живе і омити померле минуле.


Степ ще живе. Реве, вибухає, регоче,

Вітром виє, дощем захлинається,

Лісосмугами, трасами і окопами

поторочений

Степ і досі нам опирається...


… Із останніх сил опирається.


- ІІ -


Спека спала, стихла ковила,

Пофарбувався простір в темноту,

Ніч зірки розсипала з мішка

По неоранім небесному лану.

І степ - заснув.


Полоз жовтий сон той береже,

Місяць коситься на Шлях Чумацький

Із відбитками колес Великого Воза,

Що поскрипує незмащенний

Принишклим степом.


Час тиші, спокою, спочинку,

Степ ночі віддає увібране тепло.

І над прадавніми могилами

Вібрує пристрасть,

Беззвучним ллється дзвіном

Над сонним і безкраїм полотном

Нескореного степу.


- ІІІ -


літо 2023 року


Крокую уздовж згватованих лісосмуг

Запилюженим шляхом крізь спеку,

У броніку, у просякнутій потом футболці,

Крізь смрадне амбре

Москальського падла,

Скрадаюсь нескореним степом.


Дух іржі, сморід смерті й сміття,

Згарищ плісняве дихання —

Як перегар від п`янки.

Але...

Війна не вічна — війна мине,

І похмілля криваве мине,

А степ як завжди буде пахнуть:

Свіжою зеленню чи сухостоєм,

Квітами, пилом, дощами, комахами,

Сонцем і Місяцем, зірками і хмарами,

Волею, простором, неосяжністю,

Спокоєм, величчю і нескінченністю

Нас вічний степ

Напуватиме.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 04.05.2024 09:05  Каранда Галина => © 

сильно