Казка про сніг
Ось і діждався, падає лапатий,
За комір, на дороги, на ліси.
Мабуть, що прочитав мій вірш вчорашній,
Де говорив, що хочу вже сніги.
І завтра, коли рано-вранці встану,
Мабуть закидає усі мої сліди.
Я вийду на подвір’я, навкруг гляну,
А скрізь розкидані не списані листи.
І всі ходитимуть, писатимуть по ньому,
А він терпітиме, немов справді папір.
Але між ними є різниця в тому,
Що у лапатого брехня лежить під ним.
Він прибиває до землі нещастя,
Слова погані і дурні думки,
Щоб до весни лишилось тільки щастя
Й не говоріть мені, що це казки!
Не говоріть, не хочу цього чути,
Краще погляньте, погуляйте в сніг...
Я так хотів би на весні почути,
Що хтось повірив в казку і в цей вірш.
