В гості до Рекана
До японського поета в українському вірші
Під небом безтурботним, сп‘яніти
Мрією про дивовижний цвіт
Під кроною вишні розквітлої ...
Десь на Сході у країні,
Між небесних гір в долині,
Де Молочна Річка – скраю.
В трав‘яній своїй хатині
Я, самотній, проживаю.
Гостю мій! Заходь в хатину,
Скрась мою ти самотину,
На рогожку сядь убогу,
Осуши саке чарчину
І забудь важку дорогу.
Нічка сон спішить снувати,
Та не здумай сумувати
Тут, за глушини межею –
За розмовами у хаті
Відпочинеш ти душею!
З неба світить місяць ясний,
Незабутній світ прекрасний
В вітрі свіжому тріпоче…
Не старий я, не нещасний!
Йдім до танцю в хвилях ночі!
Як нас завтра привітає?
Що майбутнє запитає?
Знати мудрість ми не годні!
Сміх турботи хай змітає,
Наливай саке сьогодні!
А набриднуть нам розмови,
Співи й танці світанкові,
Не в сумну ж мовчанку грати –
Гайда в мандри загадкові
Ніжні грицики збирати!
Вже й закінчилась гостина,
Смутком сповнилась хатина,
І вітрів пісні в окрузі…
Трави, в росах павутина –.
Знов мої найкращі друзі
Невагомим світ здається…
Чи моє ще серце б‘ється?..
В кого старцю запитати?
Вітерець з небес озветься,
Вдаль запросить політати…
Заповіт лишив я, звісно:
Цвіт весни, зозулі пісню
І осінні барви клена…
Тож прошу прийняти слізно
Ці скарби у дар від мене!
