Мармур
Сумно схилились додолу берези,
Сумно під ними сидить чоловік.
Вітром заграли мінорні дієзи,
Сльози дерев - це березовий сік.
Сонце сліпило зіниці промінням,
Небо заливши як кровʼю із ран.
Тіні росли, як немов із насіння
Після дощу виростає бурʼян.
Хмари багряними стали рядами,
Мармуром важко звисаючи вниз.
Вечір говорить німими вустами -
Це його власний прощальний каприз.
Київ, 2024