Нерухома і німа
Сьогодні спека, та зівʼянуть квіти
Як тільки дощ осінній загуде.
Під ним так само гратимуться діти,
Їх сміх лунати буде де-не-де.
Я рахуватиму біля вікна,
Чи ще лишився хоча б день в запасі.
Ти досі нерухома і німа;
Немов застигла в просторі і часі.
Куди пропала іскра, той запал,
Що заставляє серце швидше битись?
В якому озері втопився весь той шал,
Що заставляв тебе щоночі снитись?
Залишся на одну хоча б ще мить,
Останнім поцілунком на пероні.
Напевно ти не знаєш як щемить,
І як стучить ця мовчанка у скроні.
Закінчується літо, й разом з ним
На шепіт моя муза переходить.
Вечірня тиша, сигаретний дим
Зникає з вітром; ну а біль проходить.
Він скоро повністю мене покине,
На згадку шрам залишиться малий.
Але не радісно, бо це єдине,
Що нагадало: ти іще живий.
2024, Київ