Завтра
Здавалось нема куди, але ще складніше.
Виявляється, що б не сталося,
довіряти бажано тільки тим, хто тримає твоє волосся
в миті слабкості та очищення.
Синдром раптової дитячої смерті —
це коли починаєш замислюватися про вічне, як то
чи є життя після примарної пенсії?
чи є воно після
чи притримував хтось волосся старому Сартру,
коли його нудило у депресії?
Напів мертва дитина в тобі говорить:
існування нічого не вартує,
якщо не світиться в інстаграмі
картинками з фітнес-залу й місцевих барів.
Хто бачив шаманів, знають — у них всього дві руки
і маленький джойнт, затиснутий між губами.
Коли ми востаннє бачилися з таким,
він казав, що не треба паритись,
з якого би пекла не прийшла
ця фатальна спека.
Чому не послухала?
Стою тепер ні жива, ні мертва.
Задихаюсь.