Жовто-зелені безодні
Пронизливі очі у дияволиці -
Дві жовто-зелені безодні.
Ти вчора мовчала немов би черниця,
І сиплеш словами сьогодні.
Невинна і юна як квітка у полі
Й така ж незалежна і дика.
Так ніби вкарбовано в тебе у долі -
Безмозким лишить чоловіка.
Ти - шепіт ранковий і дотик роси,
Водночас холодний і ніжний.
Ти - воля безмежна, лише попроси,
І космос стає білосніжним.
І дощ піде вгору, і сонце на сході
Заходити ввечері буде.
Накажеш потворі зродитись у вроді,
Й потвора красу ту здобуде.
Як я свого часу здобув у душі
Ніколи їй не притаманне:
Таке, що за мене напише вірші,
І в серце вкладе безталанне.
Київ, 2024