Сніжило…
Сніжило…
Не так, як колись, і не так щоб без чорних вологих плям,
Скоріше - десь поряд літало й присипало, мовби хотіло
Сказати важливе та раду не дало словам.
Так несміливо…
Опустить очі ранкове світло, а в молитвах
Зіллються літери так непевно, але красиво,
Бо ж серце вміє читати душі лиш по губах,
Й вплітати проліски у засніжені ледве курсиви.
Ти не шукатимеш більше долі в чужих світах,
В історію власну імʼя своє подумки впишеш,
І на полотні, що давно вже не бУло в цнотливих снігах,
Світло твоє розрадить холодну тишу.
Київ, 05.02.2025