Повітряний змій
Він не ловив вітри — він уперто шукав Отця…
Прагнув дістатись все ближче до Світотворця,
Вірив, що ці пекельні страждання й біль -
Від незнання, бо ж Бог не бажає війн…
Він фіксував безіменні хрести й імена без лиця,
Завзято збираючи докази для Отця,
Він не ловив вітри - він збирав шмаття
Й вірив, що зможе знайти їм хоч краплю життя.
В спогадах - мить дитинства й щасливий сміх,
Він у руках безтурботних засмаглих хлопчиськ,
Небо не знає ні вибухів, ні страхів,
І повітряні змії ганяють у ньому птахів.
Може одного дня, він досягне потрібної висоти?
Напевно, його пропустять до Царства усіх святих,
Там запитають: «Чи ти все зробив, що міг?»
А він на півслові згорить від щему, як аркуш в огні…
Він так завзято тримавсь за мотузку, немов за останню мить,
Дихав згарищем у намаганні знайти блакить,
У грудях носив діряву мапу життя поміж смерті,
Й руки ховав - обпечені та до кісток обдерті.
Й тільки дитинство — власне, доніс недоторкане…
Він вгору летів, немов би лист у воді неприборканій,
Відлуння війни заховалось у латаних пасмах тіні…
Він зрештою крикне, що діти й повітряні змії ні в чому не винні!
Хтось таки має тримати світ, коли інші тримають зброю,
Вірити в те, що життя переможе в пекельнім двобої…
Й коли настане тиша на сконі дорослих війн,
Дитинство поверне той самий упертий повітряний змій…
Київ, 05.05.2025