Вечірнє качине полювання
У серпневім тихім надвечір’ї
Дзю́ркотом струмочок виграє́.
Човником з народного повір’я
Ластівка туди-сюди снує.
Потихеньку сонечко сідає
За зелену лісову стіну.
Очерет шумить, немов зітхає,
Що не змінить осінь на весну.
Небо синє, аж сльозяться очі,
Чистово́д весь ряскою заплив.
Світ передчуває близькість ночі
І зорю провісну запалив.
Сутеніє. Затихає птаство.
Тільки чути характерний свист:
То качки́ летять в болотне царство
Із полів, де дниною пасли́сь.
З хлюпотінням на воді сідають.
Зачекались гнізда хазяї́в:
Там з веселим кряканням стрічає
Молодь, що іще не на крилі.
Так рушницю і не зняв ні разу
Зі свого мисливського плеча.
Темно, тож трофея вже не вразить,
І дарма набої витрачать.
За столом мисливське товариство
Ген під лісом вже мене чека.
Ось дійду – і розіллється пісня
Під гітару, ніжна і дзвінка.
Справжнє то мистецтво – полювання!
І трофеї тут – не головне,
А важливі радість спілкування
Й дружба, що із часом не мине.
Чернігів, 2023