Чернець і циганка
Прости мене, грішного, Боже,
Чернецької ряси не гідного,
Що душу свою розтривожить
Дозволив дівчиську тендітному!
Вона – із циганського роду:
Волосся, мов ску́фія, чорнеє,
Цінує найперше свободу,
Сестрою доводиться чортові.
Красою єство пронизала
Раба Твого вірного чесного,
Коханням своїм показала,
Як можна померти й воскреснути.
Щоранку молю про спокуту –
І прагну любові щовечора…
Вкажи мені, Боже, як бути?
За що я на муки приречений?
За думи мої сороміцькі
Не гідний чернецької братії…
В циганському таборі місце
Піду біля неї шукати я.
Київ, 2025