Поринаю в щемливе на денці душі

час, де трави по пояс і пахнуть медами

й так цікаво вдивлятися в рух мурашні,

котра довго ще править твоїми думками

Розминаю у пальцях терпкий деревій,

знов милуюсь метеликом на конюшині

У хмаринках, кріз шторку опущених вій,

відблиск сонця ловлю у полотнищі сині

І вслухаюсь постійно у стрекіт цикад,

що наповнює літо блаженством і лінню,

вдалині від людей, суєти, автострад,

наодинці лишаючись з власною тінню...

Так давно це було...Нескінченний біг літ

в різнотрав`ї дитинство втішалось,

вкарбувавши, як спомин, ромашковий цвіт

Й невимовну печаль на нескошених травах....

Миргород, 22.07.2025

Візьміть участь в обговоренні