Дзвонили подруги з майдану
з рубрики / циклу «Літературні експерименти»
З ким би поговорити,
Вилити біль тривожний?
Кличуть майдану ритми.
Хочу до них - й не можу.
Треба стати, як глиба, -
Повний зріст у проломах.
Гідність - не послід, ніби,
Тільки чому ж я вдома?
Вільний. Але недоля
В`яже линвою крила.
З мами життя поволі
Смокче останні сили.
Там, де кийки і молодь
Слово не допоможе.
Треба вийти на холод...
Крик із душі: НЕ МО-О-ЖУ!!!
Якби ж то гідним сином
Серед людей постати?
Нене моя, країно!
Вдома - зболена мати...
Я тепер далеченько.
Лід і сум між містами.
Бороніть нашу Неньку,
Я ж подбаю про маму.
Донецьк, 12.12.2013
