А осінь тихо плакала собі...
з рубрики / циклу «Крапки і коми...»
брудні по вікнах розтирала сльози.
Не від великої вселенської журби,
а від життєвої, ненависної прози.
Вона ридала голосно весь час,
і голосінням світ заполонила.
Бо сумувала осінь виключно за нас,
Тому що люди сумувати вже не вміють.
Поволі краплі розтеклись на склі,
опалий лист розкрився, мов долоня.
У небі стиха чутно ще "курли-курли",
і вітер лиже холодом сріблені скроні.
А осінь тихо плакала собі,
брудні по вікнах розтирала сльози...