Згорає осінь холодно і тихо
Від полум`я її ні диму ні тепла.
То не дописана Владикою картина
Пройшла крізь дотики, не зачепивши почуття.
Ще не торкнулися очей вітри сполохані.
Ще сум дощів не розмиває ясні спогади,
А сприйняття уже чомусь спотворені,
Сквозить крізь груди холодом зими.
Загублені ключі, розірвані кишені.
І терпнуть пальці гортаючи фейсбук...
Чомусь світлини залишилися у серпні,
В обіймах теплих, і сплетіннях інших рук.
Згромаджуй листя, коли є бажання.
Бешкетники підпалять і втечуть.
Безхатькам буде де сушити дранття.
А я крізь дим побачу власну суть.
А як не хочеш, то згорнися пташкою
І ну, мерщій у теплій краї.
А я домовлюся з розпутьною монашкою
Про обереги і щоденні молитви.