Осінні квіти
Всміхались нам весняні первоцвіти,
І літні квіти радували нас.
Але мені з роками квіти пізні—
Близькі та найдорожчі водночас!
Понурий дощ тиняється по саду,
Пророчить нам осінні холоди.
А пізні квіти сили набирають,
Й попри негоду посміхаються завжди!
Вражає нас їх витримка смілива,
З покорою приймають жереб свій.
А мудрість їх, прихована та зріла,
Дарує віру нам на втілення надій!
У них нема кокетливого гриму,
Немає в них пустих, грайливих вад.
В них чистота душевна і вразлива,
Та осені прощальний аромат!
Колючі айстри про́менями сяють,
Немов уламки зоряних світів.
Терпляче "літо бабине" чекають,
Щоб скрасити тепло осінніх днів!
По всьому саду браття чорноброві,
Як оберіг — насліддя молоде.
Вони всі разом у сімейнім колі.
Без них ніколи осінь не прийде!
Жоржини пишногруді щось судачать,
Навівши свій ранковий марафет.
Палають їхні посмішки гарячі,
Тримають давній, строгий етикет.
А як непросто серцем зрозуміти —
Тінь смутку у пелюстках діадем,
Де поруч і зима, й минуле літо
У посмішках шляхетних хризантем!
Осінні квіти! Ви ще не зів’яли!
Хоча вже й не таке жарке тепло,
Плеснули нам емоцій мудрих, шквали,
Що ні весна, ні літо не дало!
Як відійдуть останні дні жовтневі,
А іній вкриє ще зігрітий шлях,
Тоді осінні сльози кришталеві
Застигнуть на осінніх пелюстках!
***
А далі що? А далі — біла тиша
Розгорне по землі німий сувій.
Але осінній спалах пізніх квітів
Зостанеться у пам’яті моїй!
Ніжин, 07.10.2025
