Сумна елегія безсоння
Тобі елегія моя сумна,
Пробач, що ми розбили келих почуттів.
Тебе усе моє єство шука,
А ти, мов сон солодкий, зник,
Неначе тебе й зовсі не було.
І осінь чергова з гітарою в руках
Зі мною разом плаче сірими дощами.
І болю тінь в її очах,
Як у моїх, розплющених, її ночами.
Ми пишем вірші у блокноті неба
Сумними вільними пташиними ключами,
Шукаючи між струн пдіказку, як насправді треба,
Малюєм на асфальті босими дощами.
І може, ми колись знайдем
Той заповітний шифр, пароль від наших душ.
А поки що - ми мріями живем
В уламках келиха кохання нашого, її калюж.
