Нічко зірна, схаменися
Елегія з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПОЧУТТІВ»
Нічко зірна, схаменися,
Сонця шал у небо знісся!
На прощання угорнися
В темні хмари сонні.
В раннє птаства щебетання
Смеркла мить твоя остання,
Зародилося світання
В трепетному лоні.
Весно, час простити літу
Спеку мрій несамовиту!
Не вернути того цвіту,
Що мав облітати.
М’ятлик вітром заколише,
Мрія сном поманить лише,
А чи збудеться пізніше,
Ні в кого питати.
Що мені пророчиш, доле?
Перейшла я стигле поле,
А стерня у ноги коле –
Ниє серце босе.
Мрії сонних зір далеко,
Чи наважусь в літню спеку
Йти крізь часу небезпеку
В щастя стоголосе…
