Прозора ніч
Коли ніч опускає на місто тумани
Й своїм кольором синім стискає простори,
Я прослухую думи людей негуманних
Й намагаюсь мовчати, де правда говорить.
А спочатку здавалось, що світ був не хворий,
Тільки тінь показала всю правду на лицях.
Голоси упирались у темряву хором
І страхи проростали в холодних зіницях.
В кульмінації ночі у кожній столиці
Синій колір розкрився немов стара скриня.
Там не темінь була, а маленька світлиця
І дрімота, в якій визріває прозріння.
Опівнічно-синявий — насправді прозорий,
Бо і темрява вчить: світло має свій корінь.
Мирослав Манюк
09.01.2026
#спенсеревський_сонет