Меха
події довкола тебе нарощують щільність
настільки що ти міг вже до них доторкнутися
але вони це зробили перші,
обліпили тебе і затисли
поміж митей своїх що й годі поворухнутися,
і почали вростати у шкіру нитками кевлару
укрили ніби жука хітиновим панцирем
залишивши примару
вичавили з тебе тепло
і покинули його на підлозі диспансеру
оплавлених людських доль,
скалічених тіл.
і продовжують тиснути далі
згортаючи простір і забіганий погляд
концентруючи у приціл.
і пост-коливання вибухових хвиль
у вухах твоїх
стають співом цикад посеред літа,
як антураж цієї баталії
і ти підіймаєшся і вже не впадеш
адже ти тепер меха