Між нами стало нічим
Між нами стало нічим
Не плачу. То просто дощ
Усередині. Тихо, мов тіні.
Ти зник - і залишив ніч
У моїй порожній кімнаті.
Ти був, як повітря - без тебе
Я задихалась, жила напів.
Тепер у мені - лише лезо
Тих слів, що ти не договорив.
Я носила тебе, мов молитву,
Як надію - в замерзлій душі.
А ти… ти змінив усе швидко,
Мов любов - це речі чужі.
Я чекала. Ні, не прощення -
Хоч одного погляду в спину.
Але ти не озирнувся.
Навіть тінь твоя не зупинилась.
Тепер я мовчу крізь крики,
І серце згорало дотла.
Зрада - не просто зникнути.
Зрада - це вбити тепло.
Ти сказав: «Я не піду.
Ми залишимо все, як було.
Просто друзі. Просто поруч.
Просто серце мовчки зжило…»
Я повірила. Знову.
Бо ти говорив це так щиро.
А тепер ти смієшся з іншими,
Наче нічого не було між нами.
І робиш вигляд, ніби розмова
Про мої почуття - лиш пил.
Ніби я вигадала все,
Ніби весь той біль - мій стиль.
А я пам’ятаю моменти -
Не як дівчина, що кохала,
А як друг, що стояв поруч,
Коли у тебе все ламалось.
Ти ж сам казав: «Я знаю,
Як болять невзаємні слова.
Я не дам тобі пройти це
Так, як проходив я…»
Але дав.
Навіть гірше.
Ти просто відпустив — легко.
І все, що було між нами,
Стало нічим. І це — пекло.
Я не просила любити — лиш бути,
Просто поряд, без пафосу й фраз.
Я відкрилась, зняла свою сутінь,
А ти… ти зник, мов усе про нас
Було тільки в мені.
А в тобі — нічого.
Твоє «буду завжди»
Стало простою обкладинкою.
Ти казав, що лишимось друзями,
Що нічого не зміниться, ні,
Що ця правда не буде тягарем,
І ми будемо разом, як дні
Без потреби в коханні —
Просто близькість, просте тепло…
Але ти не витримав навіть цього —
Все, що між нами було,
Раптом стало «нічим».
І найгірше не те, що не вийшло,
А що ти не боронив навіть слід.
Просто стер усе, наче не було ближче,
Наче дружба — то просто кредит.
>11квітня 2025 рік