29.09.2011 20:26
-
219
    
  2 | 2  
 © Микола Чат

Тим, хто йде за нами

з рубрики / циклу «МИ - СТРУНИ НА БАНДУРІ ДОЛІ»

Ми свій тернистий шлях життя 

Долали просто, без розбору: 

Тягли Сізіфів камінь вгору 

Без сумнівів і каяття. 

Коли ж той, сонмищем проблем 

Зривався, мчалися до низу, 

Щоб перевдягши мокру ризу, 

Знов штурмувати свій Едем. 

Як послизався поруч хтось, 

Негайно подавали руку. 

Йому на краще – нам, на муку… 

Бо так у нас воно велось. 

Разом з своїм, тягар чужий 

Штовхали розкришивши зуби, 

Не за п’ятак, чи мідні труби – 

Моралі кодекс був такий. 

«Спасенний», з вдячністю лишав 

На нас свою гранітну брилу. 

Й сорочку вдягши білокрилу, 

Легенько догори злітав. 

З нудотним присмаком образ, 

Шукали виправдань злодюзі 

Й божилися з хрестом на пузі, 

Що це було в останній раз! 

Та тільки-но зачувши крик 

І грюкіт дужий каменепаду, 

Кидались враз на поміч «гаду»… 

Й приблудне знов штовхав візник.  

О Ви, прийдешні покоління! 

Що вгору мчаться повсякчас – 

Не варто рятувати нас… 

І Ваше дремле хай сумління! 

Спасенні будуть тільки ті, 

Хто сам допхається до Раю! 

Тепер це точно я вже знаю… 

Хоча й підсобник по житті. 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 29.09.2011 22:36  Тарас Іванів 

Чи у Вас є хоча б один твір, не вартий уваги?

 29.09.2011 20:42  Каранда Галина => © 

як це знайомо...