Сірник і запальничка
Він приречено жив, бо давно розумів,
Що горітиме вперше й востаннє,
І собою вогонь запалити хотів
Неземного святого кохання.
А у неї із кре́меня серце було –
Почуття їй були незнайомі.
Що горіння для неї? Воно – ремесло,
Найдревні́ше у світі відоме.
І вона запалила його жартома,
Як свою сигарету черго́ву.
Не збулась його мрія. Згорів задарма,
У вогні не пізнавши любові.
А вона не помітила жертви його
І назавтра уже не згадала...
Я так-само палаю для щастя твого.
Ти ж ніколи мене не кохала.
Київ, 2026