Примізинець
Як каже кум:
«Не дарма обручку одягають на палець,
з якого беруть кров на аналіз».
Про палець, що обручку носить,
З якого на аналіз кров беруть,
Хтось каже: «Анатомія та й годі!»
А кум — у цьому бачить іншу суть.
Він палець скромний, не такий активний,
Ховається між інших трьох,
Та вибір цей — цілком логічний,
Тут медицина й шлюб в тандемі йдуть.
Вважає кум — кохання це весняна казка,
Що згодом огортає літніми чарами,
Малює фантастичну осінь барвами
Й занурює у зиму, мов весняна пастка.
І в тім капкані — мрія,
Хоч іноді і достає дружина.
Це западня — під назвою сім`я,
Де ти — козел, але ж кохана ще людина.
Тож обручковий чи медичний,
Він ділить славу на роки:
Для когось — символ романтичний,
Для кума — сірої речовини показники.
Калач він тертий і наступив не на одні жіночі граблі,
Й синцями не дарма три рази обдарований.
Як тільки драма з биттям посуду в сімейному гнізді —
Зникає, бо, каже, лихом ненароком обраний.
Кум знає нові ритуали і старі,
Як сонце з місяцем вживаються у парі:
Тож вдень вона — найголовніша у родині,
А вночі він — заступник берегині.
І так кружляє то сімейне коло,
Допоки виміряв Творець.
Це не забіг, пояснює на пальцях кум, а соло,
Яке удвох співають й грають — хай йому грець!
У іграх кум — завзятий лідер,
Він знає, як вгамувати норовисту жінку:
Як тільки спір стає гостріше,
Він мертвим прикидається у ліжку.
Якось поглянула вона на нього, як месія,
І каже тихо: «Ну, а в смертний час?
Яка остання в тебе буде мрія?
Що загадаєш наостанок, як підеш од нас?»
Кум подививсь на пальця, де обручка
Вросла у шкіру за багато літ,
Зітхнув, за голову узявся — навчану й болючу,
І видав філософський заповіт:
«Допоки ще живий —відвези мене на Таїті,
А вже, як там помру — обручку не знімай ти ні за що на світі.
От тільки гляне Бог на мене — а я в купелі,
Він зразу зрозуміє, що життя моє було уже у пеклі».
Сміється кум про вічний спір, хто у родині перший, —
І стверджує- найкраще сперечатись на дивані.
Поки цвіте вона, неначе квітка в целофані,
Запліднюй її щастям й пробуй її меду, грішний.
Щаслива жінка — то основа щастя,
І це закон сімейного тепла.
Засвой, як "Отче наш" — тут логіка залізна:
Якщо вона говорить — мовчи й сприймай усе як надбання.
В.С.Курзанцев