Це Лавра
Відколи сивий Київ стоїть й дотепер,
Де води Дніпра вирують і нині,
Звелися із намолених Антонієвих печер
Й стоять Успенського Собору Лаврські стіни.
Соборний Храм намагались привласнити ті,
Хто роду та й імені свого не знає,
Хто корінь чужий у своїй «сліпоті»
До власного пня приживити бажає.
Видавали вони: «Це наша колиска і дім,
Без неї ми — наче без серця».
Та серце не б’ється у тілі чужім,
І віра брехні не здається.
В Соборі метушиться сатана,
Попи московські розчахнули гавра.
Останній аргумент згорів дотла, —
Не підкорилась чужоземцям Лавра!
Палав Соборний прадавній дах,
І чорний дим здіймався намарне.
Лилась іронія з полином на вустах:
Своїх «викурюють» «розумні» камікадзе!
Вони поцілили у наше джерело,
Туди, де бʼється серце України,
І засилають дрони ошелешено —
Святиню нищать, що кадили.
Тепер, коли летять ракети
І ворог прицільно б’є у праведний Собор,
Він нищить державні символи й прикмети, —
Весь світ спостерігає підступний цей терор.
А Київ був і буде жити,
Собор шепоче праведні молитви,
А в глибині, де Юдам не ходити, —
Печери священні, звідки всі ми вийшли.
В.С.Курзанцев