Пал
На квітучому барвами лузі,
Спекота потоваришувала з вітром,
Сховали прохолоду у неволю без ілюзій,
І вкрили золотистим оболонь намистом.
І раптом підхопив її бадьорий,
Й поніс на крилах до міста мандрувати,
Минаючи всі пробки й світлофори,
Широкими проспектами кружляти.
Задуха накрила місто в мить,
Повітря мов кришталь бринить,
І плавиться асфальт розпечений,
Неначе мегаполіс- град приречений.
Дивиться літо червоне-місту у вічі,
І тіні будинків його рятують,
Фонтани бʼють у ейфорії,
І крони у парках пекло це гамують.
Настане ніч, дріматимуть провулки у півсні,
І довгождана прохолода нарешті завітає,
З дощем зустрінуться невмиті площі …
І моє місто знову оживе й заграє.
В.С.Курзанцев