Вірш з мораллю на "Причинну" Тараса Шевченка
Стоїть стовп,
На стовпі колесо,
На ньому сіре рядно.
Під рядном змії
Кубло звили –
Причинною поробили
Дівчину молоду,
Наречену не злу.
«»»
Дніпро реве…
А блідий місяць
Повернеться до нас спиною,
Щоб понівечині судьбини
Змінити, дати дітям Долі,
Щоби рядно зірвать з колес
Візка, що вертяться без глузду,
Щоб стовп Освітлений воскрес
У золоту й сріблясту смужку!
Тож, магія перевертається,
І Глузд-здоров’я повертається,
Один дивиться - на зле прозріває,
Інший чатує – злу волю ламає,
Повз бліду Луну,
Повз діток нехрещених,
Русалки біду,
Реготання злиденних.
Ото ж знімаємо рядно,
І бачимо нічнеє небо,
Де розлилося сєрєбро
По тихим водам,
Світлим медом
Воно вспокоює серця
Закоханих, щоб не лякали
Себе, і ману злих думок
Від себе сміло відганяли.
«Причинна» наша!
Не під тим, млада,
Ти древом цілувалась,
Не в той час, зеленая, ти
З коханим на життя вінчалась.
Зблудили – Долю розгнівили,
Гадюкам двері відкривали,
І дві горлиці з Родів Темних
Від вас, пресвітлі, відлітами.
Дві сОвиці вас чатували -
Закохані у блуд дівчат,
Не тими шаблями махали
Козаки, свого ворога
Вони побачили не там,
Серед братів –
Віттятий корінь
Родових благ –
Ох, хлопець, хлопець!
Чи треба зараз реготать?
Не там, не з тим Козак воює,
Не того Дівчина милує
Вві сні,
То Змій-Приблуд,
Його пестує,
Личину козака він вдів.
Закохані, чекайте сонце,
Чекайте півнів-крикунців!
Що проженуть ману з віконця,
Всі мани-зміє-женихів.
Примарам тут нємає місця,
Де зорі вранішні співають,
І де бажання чисті-чисті,
Де вірність зло перемагає.
Не вірте блідим віщунам,
Не вірте темним, тяжким снам –
І дві горлиці сженуть совиці,
Дерева вам скарби відкриють –
І шовком зоряним покриють.
Так, десь Причинні бідкаються
І страждають,
А десь Горлиці і щасливі Діви й Женихи
Весілля гомінке справляють.
Є дві дороги, лише вам рішати,
Чи жити в радості,
А чи бідкатися, себе жаліть,
І не цвісти і не зростати.
( у день свята благочестивої чети Петра і Февронії)
липень 2026р.