Час згубився
Коли дорога відблисками грає –
Чи то мороз, чи дощ ліхтарики вмика,
Ідеш, а враження – шлях вузчає, стискає
У скронях дихання старого молотка.
Сновиди – кроки ледь ногами теліпають,
Думки забрьохано – промоклі дотягли
З планет далекого, незвіданого краю
До місць, де жили… А чи були, чи жили?
Доріжка шлях провадить у стезю молюска,
Повзеш чого? Чого повзеш? А, ще повзеш!!!
Невже і в дійсності ця старість – глуха пустка?
Ти віриш? Ні? І час згубився… Ніби теж…
