Спантеличений кіт
з рубрики / циклу «Куди втому стелиш, навіщо?»
Ще дмухає на зимне вітер,
На марно пару сколисав
Із ліхтарів – примхливі діти,
Нога промокла – світ пропав.
Шукає підтюпцем котяра,
Під монотонний дощу спів,
Де мав любов? Згубив, нездара,
Вчорашній день… Аж весь зіпрів,
Так хоче швидше опинитись
В тепленькім затишку чужім.
І ще, і ще разочок вмитись,
А потім – ще раз… Та утім...
Є щось магічне в шелестінні
Мокрот по з’їжених листках,
Що застогнали – ми осінні,
І тут наш золотавий прах
Присипе білим покривалом,
Щоб у теплі життя нове,
Поміж реальним і астралом,
В чиєсь веління проросте.
