Не в ресурсі
Моя жінка сказала мені побритися.
“Виглядаєш як мавпа, — сказала вона, — а я хочу пристойного чоловіка”
Отже я прокинувся з дурману, такого важного сну, коли реальність десь поряд але ти не в ній.
І пішов вмиватися.
Із дзеркала на мене супилась досить пристойна мавпа, як на свої роки.
Щетина саме така як я хотів. Брутальна.
Відкрив воду. Збирав до купи думки.
Голова важка і я довго дивився на зубні щітки. Згадував котрий колір мій.
Фіолетова, червона, зелена, синя, морквяна, червона з білим, і фіолетова з чорним.
“Чорт! Який колір мій? Який мій!”
Це було, ніби життя і час на паузі.
Ніхто нікуди не рухається, поки я не впізнаю свою щітку.
“Синій? Так — напевно що синій, я ж тут єдиний мужик. Але твердої впевненості не є.”
Важка голова, або просто старий мозок.
Виспатись. Ви знаєте що таке виспатись? Бо я вже забув.
Колись знав, ще підлітком, а на тепер вже забув.
Вчора якийсь таксист, незрозумілого віку, років від сорока п`яти до сімдесяти — триндів своїм кентам, таким самим таксистам, що він виспався.
“Я вчєра виспался, — казав він їм стрьомним суржиком, — встал гдєто в чєтирє”
“Щасливий старий піздюк” — подумав я без особливої емпатії та пошкандибав далі, у пошуках маринованих анчоусів.
Дуже захотілося, але їх ніде не завезли.
Здається, я втрачаю контекст. Ми зупинились на щітці?
Колір зубної щітки — важливий маркер дорослого життя.
І я скористався саме синьою, бо вона існує поки я її впізнаю.
Помився, побрився, остаточно прокинувся.
Згадав про всі свої борги.
Подивився у дзеркало, а там усміхається якийсь пихатий мудак!