Усвідомлення реальності або провина
Із скарбниці «Розкиданим по світу»
Страхи ростуть із темноти,
У темряві панують страждання вічні.
У мороку труїзму не знайти,
У потемках настирно правлять тіні грізні.
Вони малюють невідворотних катаклізм
Гротескні, вигадані плани,
І замість спокою підносять наш егоїзм,
Завдавши рідним і навколишнім глибокі рани.
Ми у безпеці, де спокійні ночі,
На батьківщині ж — небо у вогні.
Провина «вилітку з гнізда» нам тисне в очі:
«Чому ми тут, батьки і рідні — там на самоті?»
Їм кожен крок дається у біді.
Нам хочеться весь світ для них схопити,
Сховати маму в затишнім гнізді
І тата від тривоги захистити.
Та у рятунку цім, мабуть, сліпа тривога —
Ілюзія, що вилікує біль.
Бо в батька й мами вдома вже натоптана дорога,
Там є любов і спокій звідусіль.
Здається, виходу нема,
Злуда стоїть стіною.
Тривога, наче та зима,
Накрила серце пеленою.
Але реальність — це ліхтар,
Що розчиняє уяви уночі.
Він розбиває ілюзорний окуляр,
Відкривши істині щасливі очі.
Вони колись нас тихо відпустили,
Бо егоїзму в їх серцях немає.
Вони благословили наші сили,
Ми ж обіцяли повернутися, бо все збігає.
Життя свої акценти розставляє,
І кожному потрібно спокій віднайти.
Спитайте, що душа батьківська відчуває
І як ви можете допомогти?!
Усе мине й прийде до волі,
Усьому свій відведений є час.
Ніхто ще наперед не випробував долі,
Лиш Бог один усе вже знає наперед про нас!
В. С. Курзанцев