Про Вересень
Вітер сум легкий розносить
По долинах та ярах,
Тріпотить тривожно листя
На деревах і кущах.
Зрання вже снують тумани,
Як вершкова пінка.
Густо росами покрилась
Кожна хворостинка.
Лягла тиша потаємна,
Холодком на битий шлях.
В пору Вересень підкрався
Пішаком по манівцях.
Ще удень він пустотливо
З Літом забавлявся,
А під вечір з ним люб`язно
Й чемно розпрощався.
А у грудях млість солодку
Хвиля підіймає,
Бо осінню Королівну
Вересень стрічає.
Бо для Вересня розлука
Тягнулась як вічність.
Серцем рветься споглядати
На її Величність!
Силиться він догодити
Королівській знаті:
Прикрашає все довкола,
Як в царській палаті.
Хисту в нього не відняти:
Він досвідчений банкір,
Самобутній живописець
Ще й майстерний ювелір!
Змішує осінні фарби
У поривнім куражі
Та розписує в хоромах
Різнобарвні вітражі.
Стелить Осені доріжку
З листяних монет нових,
Щоб ступали її ніжки
По червінцях золотих.
Інкрустує їй корону
Дорогим камінням,
Тішиться своїм талантом
Й досконалим вмінням!
Ще коштовності дарує
Й дороге убранство
Та красуню-Королівну
Вінчає на царство.
На престол ступає Осінь
В царські володіння.
Її Вересень вітає
З початком правління!
Ніжин, 01.09.2026