У швидкому потягу. 19. 40

збірка "Формоз"

дорожні сторінки

Багато років я не їздив у потягах:

Покриваючи відстань в автомобілях,

Літав літаками.

Мандрував пароплавом і знову готуюсь

відправитись в плавання.

Тільки маршрут буде дещо довшим.

Сьогодні я раптом знову поринув у гуркіт

Залізниці, який був для мене колись звичайним.

Але, здається, тепер я краще його розумію.

Вагон – ресторан.

Безпросвітна темінь.

За вікном роздивитись нічого не можна.

Місяць огризком висить

То зліва, то справа.

Потяг мчить,

110 км за годину.

Я нічого не бачу.

Пронизливий звук, від якого болить у вухах,

означає траншею, чиї стіни обкладені

каменем.

Затим водопад: місток металевий минаємо.

Стрілки – молот по струнах, вокзал,

що мелькнув - ляпас, буйний тунель - як подвійний удар в підборіддя.

Хід сповільнили – чути як воду зливають –

серед дзвону посуди і скрипу осей

і дихання гарячих поршнів

машини в сто тон.

Гавр.

Автобус.

Готель.

Відчиняю кімнатні ставні.

Внизу порт і світло холодне усипане зорями ночі.

Біля причалу здавлений сміх, жіночий.

Неустанно працює і охає, стогне залізний ланцюг.

Я засинаю з відкритим вікном, через яке

долітає в кімнату шум.

Що нагадує чимось знайоме село.

Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.

Париж, 1924