24.09.2011 17:00
-
299
    
  2 | 2  
 © Микола Чат

Курай

з рубрики / циклу «МИ - СТРУНИ НА БАНДУРІ ДОЛІ»

Буття степами, вітер нас жене. 

Ми котимось невпинно, мов курай. 

Дитинство, юність, зрілість промайне 

На тім шляху до пекла… А чи в рай. 

Буває й так, що хащі з будяків 

Зненацька спинять чийсь натужний біг, 

Скінчивши передчасно лік років, 

А сніг засипле наче оберіг. 

До літечка сірітимуть вони 

Скелетами безлистими долонь 

І в попіл перетворить їх, у сни  

Палючо-дикий степовий вогонь. 

Та іскорки здіймуться у блакить, 

Віддавшись на поталу злим вітрам, 

Щоб зорями з небес повік світить 

Про швикоплин нагадуючи нам. 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 24.09.2011 20:13  Тарас Іванів 

У всіх на шляху є ті будяки(